Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 грудня 2014 року Справа № 904/2930/14 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів :

головуючого суддіОвечкіна В.Е.,суддівЧернова Є.В., Цвігун В.Л.,розглянув касаційну скаргу Приватного підприємства "К-П-1"на постановувід 29.10.2014 р. Дніпропетровського апеляційного господарського суду у справі№904/2930/14 господарського суду Дніпропетровської областіза позовомПриватного підприємства "К-П-1"доТОВ "Фрегат СП"простягнення 114 208,43 грн.за участю представників:

позивача: не зявився;

відповідача: не зявився;

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 15.07.2014 (суддя В. Бєлік) в задоволенні позову про стягнення 114 208,43 грн. плати за користування земельним сервітутом відмовлено.

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 29.10.2014 (судді М. Дармін, О. Березкіна, О. Чус) рішення господарського суду Дніпропетровської області від 15.07.14 - скасовано, прийнято нове, яким позов задоволено частково, стягнуто з ТОВ "ФРЕГАТ СП" на користь ПП "К-П-1" суму заборгованості за надані послуги у розмірі 15419,88 грн. та судовий збір за подання позову до місцевого господарського суду у розмірі 445,41 грн. В задоволені решти позовних вимог - відмовлено.

Не погоджуючись із прийнятою у справі постановою, ПП "К-П-1" - позивач у справі, - звернувся із касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 29.10.2014 в частині відмови в задоволенні позову про стягнення 98788,55 грн. та в цій частині прийняти нове рішення, яким позов задовольнити. Вважає, що судом неправильно застосовано ст. 526 ЦК України.

Ознайомившись з матеріалами та обставинами справи на предмет надання їм попередніми судовими інстанціями належної юридичної оцінки та повноти встановлення обставин, дотримання норм матеріального та процесуального права, згідно з вимогами ст.1115 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Відповідно ст.1117 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Судами попередніх інстанцій встановлено наступне.

Між ПП "К-П-1" і ТОВ "Фрегат СП" було укладено Договір на встановлення строкового сервітуту користування частинами будинків для розміщення елементів телекомунікаційних мереж від 01.04.2011р.(а.с. 17-20).

Згідно до п.2.2.1. сервітут полягає у наданні підприємством права користування площами будинків для розміщення телекомунікаційних мереж, технічного обслуговування технічних телекомунікаційних засобів Відповідача з метою забезпечення телекомунікаційних послуг.

За умовами п. 5 Договору строк дії сервітуту встановлюється терміном в один рік, тобто Договір набирає чинності із 01.04.2011 року та діє до 31.03.2012 року.

За приписами п.8.3. Договору цей договір пролонгується на кожний наступний рік в разі, якщо одна із сторін за місяць до закінчення терміну дії договору не заявить письмово про припинення його дії.

Згідно до п. 2.2.4 Договору Сервітут є оплатним.

У п. 3.1.1 Договору зазначено, що відповідач зобов'язаний своєчасно здійснювати оплату відповідно до умов Договору.

Відповідно до п. 4.1.Договору, за надання позивачем права розміщення телекомунікаційних мереж, технічного обслуговування технічних телекомунікаційних засобів відповідача з метою забезпечення телекомунікаційних послуг, останній вносить плату в розмірі та на умовах зазначених у Додатку №1 до договору.

Станом на час слухання справи цей додаток так і не був підписаний. Тобто сторони не дійшли згоди щодо суми оплати за сервітут.

За твердженням позивача, з метою досудового врегулювання спору ним було направлено відповідачу Акт звірки від 19.02.2014 року № 64 для погодження суми заборгованості. Доказів вручення представнику відповідача цього акту звірки або направлення його поштою також до справи не надано.

Відповідач заперечує проти позову, посилаючись на неузгодженість суми щомісячних платежів.

Позивачем не надано суду належних та допустимих доказів існування боргу позивача саме у сумі яку вимагає він стягнути.

Посилання позивача на розрахунок зроблений ним на підставі Положення про порядок розміщення телекомунікаційних мереж, мереж зв'язку та іншого слабо струмкового обладнання в житлових будинках комунальної власності територіальної громади міста Павлоград від 10.08.2011 року Виконавчим комітетом Павлоградської міської Ради рішенням №680 судом відхилено, оскільки калькуляція зроблена в односторонньому порядку та підписана лише з боку позивача.

За встановленого, місцевий господарський суд не знайшов підстав для задоволення позову.

Додатково, апеляційним судом встановлено, що позивачем виставлені рахунки фактури на наступні роботи, прийняті відповідачем за актами приймання передачі:

- за користування житлового будинку за лютий 2012 року на суму 5 167,40 грн. (а.с. 96);

- за користування житлового будинку за березень на суму 3 454,64 грн.(а.с. 97);

- за користування житлового будинку за квітень на суму 3 343,20 грн. (а.с. 98);

- за користування житлового будинку за травень на суму 3 454,64 грн.(а.с.99).

Відповідач не надав доказів того, що заборгованість яка утворилася у нього за вищезазначеними актами на загальну суму 15 419,88 грн. виникла поза межами відносин які виникли у нього з позивачем в межах договору на встановлення строкового сервітуту користування частинами будинків для розміщення елементів телекомунікаційних мереж від 01.04.2011р.

Апеляційний суд дійшов висновку про те, що своїми підписами в вищезазначених актах приймання передачі робіт, сторони погодили як прийняття наданих послуг так і ціну за надані послуги, а тому в цій частині позовні вимоги підлягають задоволенню. Разом з тим, не надавши доказів погодження з відповідачем ціни за надані послуги за іншими актами приймання - передачі, позивач не довів правомірність своїх позовних вимог, а тому в іншій частині позову судом відмовлено.

Переглядаючи оскаржувані судові акти у касаційному порядку, колегія суддів враховує роз'яснення, викладені у п.11 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 24.10.2011 №11 "Про деякі питання практики застосування розділу XII1 Господарського процесуального кодексу України", а саме: суд касаційної інстанції не зв'язаний доводами касаційної скарги щодо порушення чи неправильного застосування нижчими судовими інстанціями норм матеріального і процесуального права та може встановлювати порушення чи неправильне застосування відповідних норм, на які не було посилання в такій скарзі.

Колегія суддів вважає за необхідне переглядати оскаржувані судові рішення у повному обсязі, а не лише в частині відмови в задоволенні позову про стягнення 98788,55 грн., так як судами допущено ряд порушень норм матеріального та процесуального права.

Приписами ст. 401 ЦК України встановлено, що право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом. Відповідно до ст. 402 ЦК України сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду.

Сервітут визначає обсяг прав щодо користування особою чужим майном та встановлюється на певний строк. Особа, яка користується сервітутом, зобов'язана вносити плату за користування майном (ст.403 ЦК України).

Відповідно до ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно зі ст. ст.6,627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

В силу вимог ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Приписами ст. 632 ЦК України встановлено, що ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом. Зміна ціни в договорі після його виконання не допускається.

Апеляційним судом встановлено, що між ПП "К-П-1" і ТОВ "Фрегат СП" було укладено Договір на встановлення строкового сервітуту користування частинами будинків для розміщення елементів телекомунікаційних мереж від 01.04.2011р. при цьому, плата має вноситися відповідачем в безготівковій формі шляхом перерахування грошових коштів в розмірі, визначеному в рахунку, на поточний рахунок позивача в строк до 10 числа місяця, наступного за звітним в розмірі та на умовах зазначених у Додатку №1 до договору (п.п.4.1-4.3).

Станом на момент розгляду справи Додаток №1 до договору так і не був підписаний.

Таким чином, встановити які саме суми мав перераховувати відповідач позивачу на виконання умов договору сервітуту від 01.04.2011 не вбачається можливим.

Відтак, колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду про відсутність підстав для задоволення позову.

Щодо актів прийому-передач, якими апеляційний суд обґрунтував часткове задоволення позову в розмірі 15419,88 грн. колегія суддів зауважує наступне.

Так, умовами договору передбачено, що перелік будинків, площами яких згідно договору сервітуту від 01.04.2011 користується відповідач відповідає переліку будинків, які згідно договору від 01.06.2010 б/н обслуговує позивач. Водночас, в матеріалах справи такий перелік відсутній. Також, умовами договору не передбачено такої форми звітності як підписання актів прийому-передачі послуг.

З названих актів від 23.05.2012 (а.с. 96-99) неможливо встановити які послуги були надані позивачем відповідачу, відносно яких будинків, в межах якого договору.

Таким чином, вони не можуть слугувати підтвердженням існування боргу у відповідача перед позивачем за договором сервітуту від 01.04.2011.

Висновок апеляційного суду про те, що заборгованість на загальну суму 15 419,88 грн. виникла в межах договору на встановлення строкового сервітуту користування частинами будинків для розміщення елементів телекомунікаційних мереж від 01.04.2011р. не ґрунтується на доказах, наявних в матеріалах справи та нормах матеріального права та суперечить умовам договору.

Беручи до уваги викладене вище, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржувана постанова апеляційного суду підлягає скасуванню як така, що прийнята з порушенням вимог процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, в той час як місцевий суд повно та всебічно дослідив обставини справи, застосував норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, виніс обґрунтоване та законне рішення суду.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, - Вищий господарський суд України -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Приватного підприємства "К-П-1" задовольнити частково.

Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 29.10.2014 - скасувати.

Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 15.07.2014 - залишити без змін.

Головуючий, суддяВ. Овечкін Судді:Є. Чернов В. Цвігун